політ за інерцією

1) (род. відм. польоту) flight, fly, flying

2) uprush, upsurge; impetus; range, sweep

1. n

1) морський берег; узбережжя, побережжя

2) снігові гори для катання (на санчатах)

3) (the C.) амер. Тихоокеанське узбережжя

2. v

1) плавати вздовж узбережжя

2) спускатися з гори (на санчатах, велосипеді)

3) рухатися по інерції (на автомобілі тощо)

4) амер., розм. робити щось без особливих зусиль

5) розм. прийти в екстаз (під впливом наркотиків, музики)

* * *

1) морський берег, узбережжя; ( the Coast) aмep. Тихоокеанське узбережжя

2) aмep. сніжні гори для катання на санках; спуск з гори на санках

3) cпopт. крутий спуск на велосипеді вільним колесом

4) aв. політ по інерції

1) плавати уздовж узбережжя

2) aмep. кататися з гори на санках

3) cпopт. спускатися з гори; бігти по інерції; aв. рухатися накатом; рухатися по інерції; aв. летіти по інерції

4) aмep. робити без особливого зусилля

5) прийти в екстаз

1) каботажне судноплавство

2) тех. рух по інерції

3) спорт. біг по інерції

* * *

1) каботажне судноплавство

2) cпopт. біг по інерції; тex. рух по інерції; aв. політ по інерції; aв. рух накатом

1) морський берег, узбережжя; ( the Coast) aмep. Тихоокеанське узбережжя

2) aмep. сніжні гори для катання на санках; спуск з гори на санках

3) cпopт. крутий спуск на велосипеді вільним колесом

4) aв. політ по інерції

1) плавати уздовж узбережжя

2) aмep. кататися з гори на санках

3) cпopт. спускатися з гори; бігти по інерції; aв. рухатися накатом; рухатися по інерції; aв. летіти по інерції

4) aмep. робити без особливого зусилля

5) прийти в екстаз

1) каботажне судноплавство

2) cпopт. біг по інерції; тex. рух по інерції; aв. політ по інерції; aв. рух накатом

1) морське узбережжя

2) політ за інерцією

1) летіти за інерцією

2) обертатися за інерцією (напр. про гіроскоп)

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

1. n

1) платформа, поміст; перон

2) площадка

3) трибуна, сцена

4) політична платформа, позиція

5) передвиборна платформа

6) військ. гарматна платформа

7) геогр. континентальне плато

2. v

1) піднімати (ставити) на платформу (поміст)

2) виступати з трибуни

* * *

1) платформа; поміст; площадка; вiйcьк. артилерійська площадка, позиція; вiйcьк. гарматна платформа

2) зaл. платформа; перон

3) трибуна; сцена; президія ( зборів); трибуна, форум; трамплін

4) політична платформа, позиція; передвиборна платформа

5) площадка (трамвая, автобуса); cл. тамбур ( пасажирського вагона); вестибюль

6) гeoгp. ( континентальне) плато; тераса, уступ; височина, висота

7) вишка

8) основні положення релігійного вчення або віри

9) підошва черевиків типу "платформа"; черевики на товстій підошві, на "платформі"

10) cпeц. інерціальна платформа ( для визначення положення космічного корабля)

1) піднімати, поміщати на платформу, поміст

2) виступати з трибуни

3) споруджувати трибуну

4) намічати, планувати

1) платформа; поміст; площадка; вiйcьк. артилерійська площадка, позиція; вiйcьк. гарматна платформа

2) зaл. платформа; перон

3) трибуна; сцена; президія ( зборів); трибуна, форум; трамплін

4) політична платформа, позиція; передвиборна платформа

5) площадка (трамвая, автобуса); cл. тамбур ( пасажирського вагона); вестибюль

6) гeoгp. ( континентальне) плато; тераса, уступ; височина, висота

7) вишка

8) основні положення релігійного вчення або віри

9) підошва черевиків типу "платформа"; черевики на товстій підошві, на "платформі"

10) cпeц. інерціальна платформа ( для визначення положення космічного корабля)

1) піднімати, поміщати на платформу, поміст

2) виступати з трибуни

3) споруджувати трибуну

4) намічати, планувати

Ібн Рушд (латинізов. Аверроес), Абу-аль-Валід Мухаммед ібн-Ахмед (1126, Кордова - 1198) - араб, філософ, лікар. Обіймав важливі державні посади, був суддею, виконував важливі дипломатичні місії З. ажив найбільшої слави як коментатор праць Аристотеля, тому упродовж доби Середньовіччя (і пізніше) був відомий здебільшого як Коментатор. До коментарів І.Р. схвально ставився Тома Аквінський, звертався до них у своїх творах. І.Р. вважав і Бога, і Всесвіт довічними, проте останній, на його думку, усе ж є результатом вияву Божої волі. Отже, світ довічний, але створений, у той час як Бог довічний, і сам є першопричиною всього сущого. Услід за Аристотелем І.Р. розрізняв активний та пасивний інтелект, вважаючи, що активний інтелект забезпечує людині входження до інтелігібельної реальності вічних сутностей, через подолання обмеженості та інерції інтелекту пасивного. За І.Р., окрема людина не є безсмертною у своїй індивідуальній подобі, а лише спроможна поєднатися з універсальним активним інтелектом. Цей висновок І.Р., що ґрунтувався на інтерпретації Аристотеля, став упродовж тривалого часу предметом суворої критики з боку ортодоксальних теологів і прихильників Аристотеля. І.Р. високо поціновував роль видатних філософів, пророків, містиків, завдяки яким людина дістає можливість бути причетною до трансцендентального світу вічних істин; вважав, що те, що є істинним в релігії, може бути хибним у філософії, і навпаки. Ця теза надала підстави для тлумачення І.Р. як попередника концепції двоїстої істини, хоча сам він не вживав цього терміну, не дав чіткого обґрунтування цієї концепції.

[br]

Осн. тв.: "Коментарі до категорій Аристотеля"; "Про Небеса; про Породження й Падіння"; "Про душу"; "Метафізика"; "Політика"; "Риторика"; "Коментарі" до "Держави" Платона"; "Про гармонію релігії і філософії"; медична енциклопедія - "Generalities" ("Загальні зауваги").